Учні Довгопільського ЗЗСО I – III ступенів (вчитель української мови та літератури Слижук Олена Іванівна, педагог-організатор Джуряк Тетяна Іванівна) з нагоди 150-річчя з дня народження Лесі Українки взяли участь в обласному конкурсі мистецької акції-реконструкції “Українка у фокусі ХХІ століття”
Дитинство Лесі Українки
Леся Українка – геніальна особистість, яка залишила в історії української літератури колосальний слід.
Із всіх шістьох дітей вона найбільше була схожою на батька і вродою, і вдачею… Дівчинка зростала лагідною і доброю, надзвичайно стриманою, з виключною силою волі. А ще Лариса була дуже обдарованою. ЇЇ можна було назвати дитиною-індиго. Вона володіла неймовірними розумовими здібностями: вже в чотири роки вміла читати, в шість – чудово вишивала, а в дев’ять з-під її пера вийшов перший вірш – «Надія».
Їй було всього 13 років, коли мати, обравши для доньки яскравий псевдонім, зважилась опублікувати під ним твори «Конвалія» і «Сафо» в галицькому журналі «Зоря» (1884р).
Дитинство Лесі Українки є прикладом наполегливості, невтомної праці над собою та духовної краси, яких нам слід навчатися.
“Мишолосіє“
З дитинства Леся Українка була дуже близькою з братом Михайлом. Вони були одним цілим – разом гралися, навчалися, працювали, тому в родині їх називали спільним ім’ям – «Мишолосіє». Діти були пов’язані між собою, немов ниточкою з материнського лона, разом ішли стежинкою життя. Батьки з раннього дитинства прививали їм любов до української мови, культури, народних звичаїв. Діти невтомно черпали знання і наполегливо працювали над собою. Змалечку вони полюбили народні пісні, які чули від сільських дітей. Згодом саме вони лягли в основу високомистецьких творів.
Михайло був не тільки рідним братом Лесі Українки, а й її щирим другом. Він завжди підтримував її у творчості, вона його – в науковій діяльності.
Несподівана передчасна смерть любого брата у 1903 році глибоко вразила Лесю. Два роки по тій трагедії вона не могла нічого писати – тяжко тужила. Михайла поховали на Байковому кладовищі. Пізніше між могилами брата і батька зайшла свій спочинок і Леся Українка.
“Прощай, друже мій!”
Леся Українка гарно грала на фортепіано. Але пізніше, в одному із своїх листів вона писала: «… З мене був би кращий музикант, ніж поет, але натура утяла мені жарт». Цей «жарт» – туберкульоз кісток і спричинена ним операція руки, через що мусила покинути заняття музикою. Болючим було прощання з інструментом, якому повіряла свої радощі й смуток.
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощавай же, давній, любий друже мій!
Незламна
Коли звертаємо погляди до славетних наших попередників, котрі здатні бути життєвими дороговказами для всіх поколінь українців, яскравою, немеркнучою зіркою сяє нам Леся Українка. Мабуть, немає ні одного українця, хто не знав би це ім’я… Але чи часто звертаємося ми своїм розумом і серцем до цієї величавої постаті, яка понад усе любила Україну й українців? Якій Господь дарував так небуденний талант і силу духу… Яка, сприйнявши щедрі дари від Всевишнього Творця, створила високий постамент слова й інтелекту, здатних очищувати, підносити людські душі…
За незвичайну силу духу і твердість характеру Іван Франко називав Лесю Українку “єдиним чоловіком в нашому писемстві”. Це було дійсно так, адже з дитинства ця тендітна жінка вела невпинну боротьбу: з хворобою, котра щодня по краплині відбирала в неї життєві сили, з приземленістю людської душі, з невіглаством та убозтвом. Ці мотиви наскрізною лінією лягли в ї творчість – настільки багатогранну й плідну, що навіть не віриться, що прожила вона лише 42 роки. Світова література не може назвати іншого письменника з таким талантом, щирим і самобутнім голосом, полум’яним серцем і мудрим розумом. Вражає багатожанровість її спадщини: чудова поезія, складні філософсько-психологічні поеми, геніальні драматичні твори… Відшліфована, воістину новаторська проза, глибокодумні літературно-критичні статті, високохудожні переклади перлин світової поезії, багатюща епістолярна спадщина – скрізь у них пульсує гаряча кров великого гуманіста й патріота. Всюди відчуваємо її спрямованість у майбутнє, її палку мрію про справедливе й щасливе життя людства.
Леся Українка й Ольга Кобилянська
Дві величні українські письменниці – Леся Українка й Ольга Кобилянська – були щирими подругами. Їхня дружба розпочалася з робочого листа, в якому дочка Прометея високо оцінила першу збірку Кобилянської “Покора”. Між письменницями виявилося багато спільного: Ольга теж була високоосвіченою жінкою, вольовою і самостійною, сама прокладала шлях у літературі. Вона щиро захоплювалася внутрішньою силою Лесі, а та в свою чергу знайшла в подрузі підтримку та прагнення до самостійності.
Знаковим для їхньої дружби став 1901 рік. Тоді Ольга Кобилянська саме переживала особисту драму через Осипа Маковея, якого кохала багато років, і який не відповів їй взаємністю. А Леся доглядала хворого на сухоти Сергія Мержинського, і це теж було нерозділене кохання. Жінки підтримували одна одну, мов рідні. Кобилянська неодноразово запрошувала Лесю в гості на Буковину — і після смерті коханого в 1901 році поетеса відвідала свою буковинську товаришку.
Щира дружба між цими двома жінками тривала аж до смерті Лесі Українки.
